Про заклад

Заснована у 1939 році. Розташована за адресою: м. Кривий Ріг,

вул. Тухачевського, 9

Людина починається, 3 добра

Той невеличкий одноповерховий будиночок на вулиці Глінки, поблизу центрального міського ринку, відрізнявся від інших хіба що більшою огрядністю. Директор створеної тут спецшколи для глухих дітей Іларіон Долгов разом з нечисленним - всього 17 чоловік - колективом намагався з перших же днів привчити дітей до чистоти і порядку.

Та ще не встигли й звестися на ноги, як почалася війна... Вона розкидала і вчителів, і вихованців по усіх усюдах. І лише у 1945 році на території радгоспу "Веселі Терни" знову відкрилася школа для дітей з вадами слуху. Шести, до того ж - дуже тісних і темних, класних кімнат було замало, і діти навчались у дві зміни. Домашні завдання виконували і своє дозвілля проводили в таких же незатишних і холодних кімнатах, розташованих у невеликій прибудові. Працівники школи на чолі з директором Костянтином Гофом разом з вихованцями робили все можливе і неможливе для покращення умов життя і навчання. Своїми силами звели приміщення для бібліотеки і двох класів, гараж, столярну майстерню. Незважаючи на скрутні умови в інтернаті, дітей з недоліками слуху із навколишніх сіл все прибувало і прибувало. Протягом кількох років тут функціонував навіть клас учнів-переростків, які після п'яти класів випускались вже на працевлаштування. Ті, хто навчався з першого класу, за сім років здобували освіту, відповідну п'яти класам масової школи. Потім термін навчання було подовжено до восьми років, але це знову ж таки не відкривало шляху до середніх спеціальних закладів. І тільки з 1969 року за дозволом Міністерства освіти України термін навчання подовжився до 9, а згодом - і до 12 років, що давало учням можливість одержати неповну середню освіту.

Характерним для тих часів був високий рівень трудового виховання дітей. Хоч за програмою та навчально-виховними планами педагогів назвати це вихованням дуже важко - це був просто спосіб життя. Щоб більш-менш нормально вчитися, треба було багато і постійно працювати - і дорослим, і дітям. Школа мала своє господарство, поле, город. Діти доглядали коней, кролів, курей, поралися на землі, привозили, розпилювали й рубали дрова, бо всі приміщення обігрівались пічним опаленням. Дівчата допомагали готувати їжу, прати і лагодити білизну. Та як важко не було, колишні випускники згадують ті роки світлими і добрими. їх об'єднувала справжня дружба, спільні мрії і надії на краще.

Чимало, як кажуть, води спливло відтоді. Не один десяток випусків відсвятковано. Але й досі в спецшколі-інтернаті пам'ятають перші кроки закладу, свято зберігають кращі із започаткованих тоді традицій, примножують їх новими добрими ділами. З 1969 року школа для глухих міститься в колишньому спальному корпусі розформованої звичайної школи-інтернату в селищі "Піонер". Не скажеш, що ця 4-поверхова споруда повністю задовольняє своїх мешканців, але ж з тими давніми умовами не зрівняти. Сьогодні тут живе і навчається близько 140 дітей віком від шести до шістнадцяти років. Починаючи з підготовчого класу, за десять років вони здобувають базову середню освіту.

Педагогічний колектив, в якому 25 вчителів та 25 вихователів, разом з батьками вихованців, наслідуючи давні традиції, докладають всіх зусиль, щоб дітям було тепло і затишно, світло, смачно і поживно. Створена хороша матеріальна база та нормальні житлово-побутові умови. Навчальні кабінети та класи обладнані необхідними технічними засобами та пристроями. Групові та спальні кімнати, прикрашені численними квітами та власноруч виконаними гобеленами і вишиванками, вихованці упорядковують самі - за власним смаком і уподобаннями. У виробничих майстернях можна опанувати якусь з обраних професій - швачки, тесляра, столяра, слюсаря. За здоров'ям дітей постійно спостерігають завжди готові прийти на допомогу кваліфіковані медики.

Класи - їх у школі п'ятнадцять - формуються залежно від рівня слуху учнів. Відповідно обирається і методика спілкування з ними. Причому, педагоги і вихователі використовують не лише свої роками випробувані напрацювання, а й запозичують найкращий досвід інших споріднених навчальних закладів.   . По-справжньому творчо, виважено, принципово підходять і до різноманітних рекомендацій та нововведень. Ось, наприклад, в цілому позитивно оцінивши своєчасність, актуальність і необхідність включення до навчального плану предмету "Жестова мова", висловили низку критичних зауважень і слушних пропозицій щодо її удосконалення. А також визначили своє місце в реалізації цієї програми. Перш за все, вона спонукає вчителів-предметників до поглиблення власних знань жестової мови. Це обов'язково позитивно вплине і на якість знань учнів - адже уроки, викладання матеріалу стануть цікавішими, доступнішими, зрозумілішими для дітей.

Крім того, тут розуміють необхідність введення у програму тем не тільки з правил дорожнього руху, а й таких, які б навчали дітей уникати небезпечних ситуацій, правильно поводити себе вдома, на вулиці, в громадських місцях, запобігати загрози з боку непевних чи криміногенних осіб. Не зайвим було б також введення теми екологічно-виховного спрямування, відповідно добираючи жестову лексику до цієї теми.

В школі відпрацьована чітка система виявлення індивідуальних нахилів та здібностей учнів, які далі розвиваються в гуртках і через широку мережу занять за інтересами. Здобуті навички і уміння допомагають їм професійно визначитися після закінчення школи.

Педколектив дбає не лише про міцні знання в обсязі неповної базової освіти, трудову і соціальну адаптацію своїх вихованців, а й опікується їхньою подальшою долею. Адже в наш складний час Знайти своє місце в самостійному житті молодій людині, та ще й з недоліками слуху дуже не просто.

В значній мірі цьому сприяє постійне соціально-побутове орієнтування та індивідуальна корекційна робота з дітьми. Причому педагоги залучають до неї і їхніх батьків - для них організоване спеціальне навчання. Поєднання зусиль школи та сім'ї у формуванні особистості, профорієнтації учнів дає плідні наслідки.

Близько 12 років триває тісний взаємозв'язок між школою-інтернатом та Міжрегіональним центром професіональної освіти, відділенням трудової реабілітації інвалідів. За цей час тут набули професії токарів, слюсарів, в'язальниць трикотажного одягу, швачок-закрійниць понад 100 вихованців спецшколи. А у 1998 році випускний клас у повному складі поступив і успішно закінчив це ПТУ. Звичайно, не всі працюють за одержаним фахом - хтось перейшов у бізнес, хтось поміняв професію. Та жоден не залишився на узбіччі життя. Чимало випускників продовжили освіту - у столичних технікумі легкої промисловості, промислово-економічному та коледжі художньо-прикладного мистецтва, Херсонському медичному училищі, Санкт-Петербургському політехнікумі тощо.

Майстри виробничого навчання і художники, модельєри і поліграфісти, зубопротезисти і масажисти - по-справжньому неосяжний діапазон професій, де, як то кажуть, знайшли себе вихованці школи-інтернату.

Незабаром тут почне роботу центр підготовки старшокласників, які виявили нахили до фізико-математичних наук, для подальшого навчання у Дніпропетровській металургійній академії на факультеті сучасних професій. Оволодівши комп'ютером, поглиблюючи спеціальні знання, багато з них мріють стати програмістами.

Отримавши добру підготовку у шкільних командах міні-футболу, настільного тенісу, шахів, легкої атлетики, завоювавши найпрестижніші призи у багатьох обласних змаганнях, найбільш здібні діти стали учасниками параолімпійських ігор, досягли вагомих результатів і у великому спорті.

Яскравому самовираженню, розквіту дитячих талантів служить і створений два роки тому театр естради. Цей синтетичний вид мистецтва об'єднав танцюристів і мелодекламаторів, читців і гімнастів, і навіть учасників шумового оркестру. Юні аматори самі створюють фонограми, озвучують свої концерти і вистави, шиють костюми. Саме їх запросили до участі у святкуванні п'ятирічного ювілею педагогічних читань у Київському національному педагогічному університеті імені Драгоманова. Та й жодне міське свято не обходиться без виступів вихованців школи-інтернату.

Четвертий рік тут працює дитяча організація "Добрик Всесвіт". Критерій членства у ній – добрі справи. Приймають до організації усіх бажаючих – незалежно від віку. Щоправда, не за окремий добрий вчинок - жити треба за законами християнської моралі. І не випадково девізом школи-інтернату обрана стара істина: "Людина починається з добра". Постійне самовиховання, самовдосконалення визначає життєвий вибір випускників. А їхні вагомі трудові та творчі здобутки, гучні рекорди - красномовна оцінка повсякденної самовідданої праці педагогічного колективу.

Та найбільша нагорода для учителів і вихователів - коли покликані життям, вже знайшовши своє місце у ньому, через відстані і роки, знов і знов повертаються у цей, що став рідним, дім вже зовсім дорослі колишні діти. Повертаються, щоб вдячно вклонитися за науку і довготерпіння, за по-материнськи нескінченну турботу і любов. За добро, завжди зігріватиме їхні серця...