Вчитель української мови: Семко А.Я.
Анотація
Стаття
присвячена проблемі формування інтересу
до читання та читацької культури у
нечуючих дітей через впровадження
білінгвального методу на уроках
літератури та в позаурочний час.
Спираючись на актуальність використання
жестової мови (ЖМ) у навчально-виховному
процесі визначаються ефективні засоби
спонукання глухої дитини до читання.
Звертається
увага на створення двомовного середовища,
в умовах якого формується інтерес до
книги. Детально описані фрагменти уроків
з української літератури, способи
зацікавлення нечуючої особистості в
самому процесі читання.
Ключові
слова: двомовність, білінгвальний метод
навчання, білінгвалізм, жестова мова
(ЖМ), калькована жестова мова (КЖМ)
Читання
є
одним з головних показників внутрішньої
культури людини. Читання високохудожньої
літератури дозволяє людині відчути
себе часткою цього твору, дає можливість
перейматися долею головних
героїв,формує світогляд майбутньої
особистості. Хто не пам ‘ятає свого
дитинства , коли ми зачитувалися
пригодами Тома Сойєра, плакали над
долею Гекльберрі Фінна, подорожували
в чарівний світ казки. Саме герої
дитячої літератури навчали нас
добра, справедливості. Ставши підлітками
, ми разом з головними героями повістей
Жуля Верна мандрували океанами та
морями, відкривали нові землі. Важко
переоцінити вплив друкованого слова
на молоду людину, яка прагне досягти
чогось в житті, навчаючись у героїв
літературних творів. Для багатьох
поколінь книга стала супутником
життя, а не тільки джерелом навчальних
досягнень, бо саме книга навчає
думати, розвивати мислення. Фізіологами
встановлено, що у людей, що не читають,
знижена швидкість біострумів в
мозку. Розвиток пізнавальної активності
учнів і розвиток їх культури читання
стає першочерговим завданням у
сучасному освітньому процесі. Читання
активізує розвиток людини сильніше,
ніж інші засоби.
На
жаль, в наш час ми спостерігаємо
різкий спад інтересу молодого покоління
до читання. Це пов’язано з багатьма
чинниками. Насамперед, життєвий простір
сучасної дитини заповнений новітніми
засобами інформації, що знижує
інтерес до книги, а значить втрачається
потреба в читанні. Пасивний перегляд
телесеріалів є набагато зручнішим
та легшим процесом, ніж вдумливе
читання книги, але він не сприяє
мисленнєвому розвитку молодої
людини. І саме це є чи не найголовнішою
причиною зниження грамотності і
загального освітнього рівня молоді.
Зниження якості освіти впливає на
можливість працевлаштування і
відповідного рівня життя випускників
школи.
Тотожна
тенденція спостерігається і в навчанні
глухих дітей. Важко переоцінити
вплив літературного слова на
інтелектуальний, моральний розвиток
нечуючої особистості, становлення
її внутрішнього «Я», її світогляду.
Література збагачує мову нечуючих,
сприяє розвитку мислення, впливає
на естетичний розвиток особистості.
Адже читаючи художні твори , глухі
діти вчаться усвідомлювати логічні
зв’язки та причинно-наслідкові
залежності, взаємини між людьми. Отож,
найважливішим завданням для працівників
навчальних закладів для дітей з
порушенням слуху є формування інтересу
до читання, загальної читацької
культури. Уроки читання виконують
освітні , виховні та корекційні
завдання. До завдань освітнього
характеру відноситься оволодіння
навичками читання, самостійного
читання, осмислення прочитаного
тексту. Виховним завданням читання є
морально-етичне і естетичне виховання
глухої дитини. Вирішення цього
завдання досягається шляхом вивчення
ідейно-тематичного змісту тексту,
характерів літературних персонажів
та виразності мовлення літературного
твору. Корекційні завдання уроків
читання визначені мовленнєвою
недостатністю глухої дитини. Ці
завдання направлені на максимальне
збагачення та актуалізацію жестового
словника, розвиток зв’язного усного
та письмового мовлення.
Спостереження
свідчать, що більшість дітей з
недоліками слуху мало цікавляться
художньою літературою. Основною
причиною цього є недостатній інтерес
до читання, продиктований відсутністю
свідомого сприймання, а значить
невмінням самостійно оцінювати та
аналізувати твір. Це пов’язано зі
специфічною методикою навчання глухих
дітей. Ще зовсім недавно подання
вчителем нового матеріалу , і взагалі
спілкування з нечуючим здійснювалось
тільки словесною мовою, та ще й
екраном була закрита артикуляція
вчителя. Але , не дивлячись на заборону,
діти між собою спілкувалися жестовою
мовою, і в своєму середовищі
реалізовували свою потребу у
спілкуванні. На жаль , в цьому середовищі
не було вчителя. Багато років при
вивченні літературних творів
застосовувалися всі форми словесної
мови. У працях відомих науковців
дефектології Фомічової Л.І., Луцько
К.В., Засенко Л.В. та ін. розглядається
застосування словесної мови як
домінантної в процесі навчання глухої
дитини. Такій дитині дуже важко
сприймати словесне мовлення вчителя,
і тому навіть цікавий твір не викликає
у дітей бажання його читати. І як
результат - збіднений словниковий
запас, нерозуміння прочитаного тексту,
обмеженість у мовленні слів, які
характеризують ознаки й властивості
предметів, неправильне вживання
близьких за значенням слів, невміння
давати власну оцінку прочитаному та
робити висновки. Зуміти реалізувати
себе в чую чому середовищі такій
особистості надзвичайно важко. Завданням
літератури є також формування
соціально зрілої особистості, яка
зуміє адаптуватись в чуючому суспільств
, і це ще один факт, який підтверджує
важливість читання та виховання
читацької культури в спільноті глухих
дітей. Як зацікавити дітей читанням,
як знайти шлях до їх сердець, як
навчити культури читання? Ці всі
питання надзвичайно хвилюють педагогічну
спільноту корекційної школи.
Як
вчитель, який багато років працює з
глухими дітьми, можу стверджувати,
що на уроках літератури, де формується
не тільки вміння читати, розуміти
та аналізувати прочитане, де формується
пізнавальна активність, розвиток
уяви, розвиток пам’яті, розвиток
розумових дій та операцій (порівняння,
узагальнення,конкретизація, аналіз,
синтез), логічних форм мислення
(понять, суджень, висновків), вміння
розкривати причинно-наслідкові зв’язки,
не менш важливим є виховання в
дітей потреби до читання, як життєвої
необхідності , продиктованої вимогами
сучасності. Не можна примусити
нечуючу особистість полюбити книгу
просто так. Для цього повинен виникнути
емоційний поштовх, який пробудить
в дитині бажання пізнати навколишній
світ через читання. Необхідною умовою
для виникнення такого бажання повинна
бути зацікавленість дитини у самому
читацькому процесі, який приносить
моральне та естетичне задоволення. Це
можливо лише при одній умові: коли
дитині цікаво, коли вона розуміє про
що іде мова, коли, прочитавши перше
речення і зрозумівши його зміст, у
дитини з’явиться
потреба продовжувати цей процес. І
тут на допомогу приходить жестова
мова. Урок літератури включає в себе
обов’язкову
роботу з текстом, при активному
використанні при цьому ЖМ. На жаль,
ступінь осмислення текстів,призначених
до читання, дуже малий. Нечуючі діти
потребують допомоги вчителя, який
повинен пояснити лексичне значення
кожного слова, встановити зв’язки
всередині речення і між окремими
частинами тексту. Діти повинні
осмислити не тільки текст, але й
підтекст твору, а для цього потрібні
більш складні мисленнєві та мовленнєві
операції. Спостерігаючи за особливостями
розуміння тексту глухими дітьми,
можна визначити декілька ступенів
розуміння тексту твору, а саме: 1-ий
ступінь -- розуміння фактичного значення
слова, фрази, уривку; 2-ий ступінь —
розуміння думки, яка лежить за цим
значенням; 3-ій ступінь — розуміння
смислу подій, значення і вплив їх на
головного героя, розуміння мотивів
його вчинків. Яким чином розвинути
у глухої дитини навички читання та
осмислення прочитаного? Насамперед ,
це продумана словникова робота, яка
дає можливість зрозуміти окремі
слова, фрази. Це також і пояснювальне
читання вчителя і самостійне читання
дітьми уривків тексту, який вивчається.
Навички самостійного читання у глухих
дітей надзвичайно ослаблені або
зовсім відсутні. Це змушує вчителя
давати тексти у стислому вигляді,
особливо в старших класах, спрощувати,
скорочувати , перефразовувати, тому
що глухій дитині важко зрозуміти
зміст твору , який містить в собі
незрозумілі за значенням слова,
словосполучення, фразеологізми. Але
як часто буває так, що при читанні
вчителем тексту , проведенні методики
«перехресного допиту», дитина, за
словами Н.Б.Адамюк, «іде в тінь», тобто
виключається з навчального процесу.
Причина: не небажання отримувати
знання, а нерозуміння вчителя, який
в мовленні користується словесною
мовою. Тільки впровадження білінгвального
методу на уроках літератури, широке
використання наочно-ілюстративних
матеріалів, комп’ютерних технологій,
перегляд фільмів, інсценування змісту
уривків дає можливість спонукати
дитину до самостійного читання
художньої літератури, подальшого
формування читацького інтересу та
формування свідомої читацької
культури. Найнадійніший шлях до
всебічно розвиненої особистості, до
особистості читаючої, пролягає лише
через жестову мову. Без жестового
мовлення важко пояснити урок, бо
замість живого природного спілкування
з дитиною навчання стає мертвим.
Радянський вчений Л.С.Виготський
писав : «Боротьба усного мовлення з
мімікою, не дивлячись на добрі наміри
педагогів, як правило , завжди
закінчуються перемогою міміки, і не
тому, що вона легша, а тому, що вона
є істинна мова у всьому багатстві
і функціонального значення» . Видатний
сурдотифлопедагог І.А.Соколянський
писав: «Ігнорування жестової мови
глухої дитини в дошкільний і шкільний
період — це найважчий злочин»В основі
будь-якого читання лежить слово, що
виблискує всіма барвами, всіма
відтінками відчуттів, всім багатством
людської душі і інтелекту. Донести
це слово до нечуючого через жестову
мову , яка має в своєму лексичному
складі емоційно виражений жест -є чи
не найважливішим чинником залучення
дитини до читання, формування його
читацької культури.
Навчальною
програмою з української літератури
в старших класах передбачено читання
та вивчення досить складних та
об’ємних за обсягом літературних
творів, які вимагають не просто
прочитування, а й напруженої розумової
роботи. Саме впровадження білінгвального
методу при подачі матеріалу, дає
можливість вчителю донести до глухої
дитини красу і лексичне розмаїття
рідної мови,передає емоційну основу
літературного твору і , як наслідок,
спонукає дитину до самостійного
продовження знайомства з творчістю
письменника. Добре володіння жестовою
мовою полегшує глухій дитині вивчення
словесної мови. Таким чином, дитина,
яка володіє жестовою мовою, отримує
хорошу мовну основу, що є особливо
позитивним, адже, незважаючи на
нові технологічні засоби і старання
дитини та її педагогів, рівень
володіння словесною мовою часто
залишається незадовільним. Для
досвідчених педагогів не є новиною
той факт, що діти з сімей нечуючих
, які , зазвичай, добре володіють
жестовою мовою , швидше і успішніше
також оволодівають словесною мовою.
Мій досвід роботи переконує мене,
що при читанні вчителем твору
потрібно користуватись саме КЖМ , яка
дублює словесну мову. Цей метод дає
можливість передати дитині своєрідність
мовленнєвих засобів твору та
авторського задуму. Таке синхронне
читання дозволяє нечуючим дітям
глибше зрозуміти авторську своєрідність
твору, запам’ятати його словесне
оформлення, тобто граматичне написання
цих слів.
Я
ще застала ті часи, коли вважали, що
вчитель на уроці може користуватися
лише словесною мовою, бо жестова мова
примітивна, її лексичний лад, граматика
нерозвинені і можуть задовольняти
лише просте побутове спілкування.
Однак , дослідження американської,
англійської, шведської, а останніми
роками і української жестових мов
показали, що ці мови нічим не
поступаються перед словесними
ідентичними мовами, що вони мають
багату лексичну основу,широкий набір
лінгвістичних засобів для висловлення
думки, мало того, саме жестова мова
дає необхідну емоційну основу, таку
потрібну саме глухим дітям. Дослідження
показали, що жестова мова відіграє
важливу роль у житті глухих дітей,
їхній когнітивній та комунікаційній
діяльності.
З
чого починається читацький інтерес,
як зразу захопити глуху дитину, як
викликати у неї почуття поваги до
книги, радість спілкування з нею, адже
саме книга може в значній мірі
доповнити , компенсувати недостатнє
пізнання глухими об’єктивно існуючої
дійсності. На кожному уроці літератури
читання твору має бути обов’язковим
і багатогранним. Насамперед, це
читання за допомогою КЖМ всього
тексту, якщо він невеличкий за об’ємом,
читання окремих важких слів, фраз,
вибіркове читання. Різні види читання,
які закріплюють знання глухими дітьми
жестової та словесної мови тісно
сплітаються з бесідою за змістом, з
драматизацією окремих моментів,
роботою з малюнками . В цих видах
роботи доречною має бути користування
УЖМ. Глухі діти не мають достатньо
розвиненої уяви, і це знижує якість
розуміння прочитаного, знижує інтерес
до самого читання. Про недолік творчої
уяви дітей з недоліками слуху можна
судити по такому факту, як невміння
передбачити, що було до початку подій
в творі, передбачувати подальшу долю
головних героїв. Образи, які формуються
у глухих дітей в процесі читання
художньої літератури не завжди
відповідають опису. Нерідко це
призводить до нерозуміння ними змісту
прочитаного. Наприклад, на уроці
української літератури в 10-му класі,
темою якого була робота над сюжетом
повісті Осипа Назарука «Роксоляна»,
я спостерігала таку ситуацію. Вчитель
проводив пояснювальне читання шляхом
впровадження білінгвального методу
навчання., тобто робота над твором
проводилася у формі синхронного
читання (словесне мовлення, КЖМ) Також
вчителем були показані уривки
художнього фільму «Роксолана» в
постановці Бориса Нібеірідзе. З метою
заохотити дітей до подальшого
самостійного опрацювання твору,
читання в класі закінчилося на
найцікавіших, найдраматичніших моментах
сюжету. Діти надзвичайно зацікавилися
подальшим розвитком подій і умовляли
вчителя продовжити читання навіть
на перерві. Під час наступного уроку
літератури, перевіряючи готовність
дітей, я з задоволенням впевнилась,
що діти читали твір самостійно, але
при проведенні аналізу самостійно
прочитаного уривку, зробила висновок,
що діти, навіть дуже зацікавившись
твором, охоче читаючи його, не змогли
зрозуміти деяких моментів сюжету,
не зрозуміли причинно-наслідкових
зв’язків в загальному перебігу
подій. не дивлячись на те, що попередньо
була проведена словникова робота.
Досить добре відповідала учениця
Раїса Ф. На питання вчителя, чи
сподобалося їй читання, дівчина
відповіла , що не отримала повного
задоволення при читанні, і вирішила
подивитися екранізацію фільму в
мережі інтернет не тому, що не
зрозуміла про що розповідається в
уривку, а тому. що не уявляла собі
деяких моментів тогочасного побуту,
звичаїв, життя тієї епохи. «Цікаво
дивитися, який одяг носили головні
герої, в яких будинках жили, що їли»
- сказала дівчина. На зауваження
вчителя, що фільм був без жестового
перекладу, дівчина відповіла, що
міміка акторів, раніше прочитаний
текст, допомогли їй орієнтуватись в
сюжеті, правильно зрозуміти
причинно-наслідкові залежності,
взаємини між людьми. Переглянувши
фільм, маючи попередній досвід
читання та розбору сюжету ,дівчині
вдалося зрозуміти зміст твору, грамотно
його аналізувати. Цей факт говорить
про те, що думки у нечуючої дитини
формуються на основі конкретних
образів, уявлень, сприймань, які
виникають дякуючи органам чуття,
слухо-зоровому сприйманню. Велику роль
для глухої дитини має емоційний
відтінок жестової мови, який виражений
яскравіше ніж у слові. І тому багато
залежить від емоційного складу
характеру самого вчителя, бо його
слово , в поєднанні з емоційним жестом
знаходить відгук в нечуючої дитини.
Яскрава емоційна міміка вчителя
помножена на грамотний жест обов’язково
знайде відгук у глухої дитини,
заохотить її до подальшого знайомства
з книгою.
Привчати
глуху дитину до книги потрібно
змалечку. Перші книги — це книги -
картинки, яскраво ілюстровані, які
розкривають дитині навколишній світ.
Звичайно, в цьому процесі повинні
бути зацікавлені насамперед батьки.
При залученні глухої дитини до
читання, обов’язковим має бути
знайомство з самою книгою, починаючи
від обкладинки і закінчуючи останньою
сторінкою. Дуже важливим тут має бути
емоційне тло, на фоні якого вчитель
розповідає про працю багатьох людей,
які створили цю книгу. Особливий
інтерес в учнів викликає остання
сторінка книги, де вказано видавництво,
яке надрукувало книгу, тираж її,
діти взнають такі слова як «коректор»,
«редактор», та ін., що викликає
неабияку зацікавленість у дітей.
Знайомство з бібліотекою є чи не
найпершим і найважливішим кроком у
формуванні первинного читацького
інтересу, вихованні читацької культури.
Починається це в молодших класах,
коли вчитель приводить молодших
вихованців до бібліотеки, знайомить
з принципами роботи бібліотеки,
роз’яснює
значення книги в житті людини.
Саме
бібліотеки є важливими провідниками
книжкової культури серед значної
частини населення, що не має або
поступово втрачає стійкі навички і
потребу в читанні. Відомо, що в
бібліотеку нечуючі особистості ходять
лише, коли мають потребу в навчальній
літературі. На сторінках періодичної
преси не раз розглядалося питання
про необхідність обслуговування
глухих читачів в бібліотеках. Те, що
глухий читач не в змозі отримати
якісне обслуговування в сурдоперекладі,
є однією з причин, чому нечуючі люди
рідко відвідують бібіліотеку. Важливо
навчити дітей з молодших класів
ходити до бібліотеки, любити і берегти
книгу, а при необхідності - ремонтувати
її. Ознайомити дітей з виразом «Моя
книга — моє обличчя», виховувати
повагу до книги. Культура читання- це
чітке усвідомлення мети читання,
уміння правильно вибрати для читання
потрібну літературу, це повноцінне
читацьке спілкування, яке сприяє
кращому розумінню прочитаного. Велика
роль в даному процесі надається
батькам, які повинні опікуватися
питанням розвитку читацьких інтересів
глухої дитини. Бажання допомогти своїй
дитині стати повноцінним членом
суспільства, змушує батьків до
вивчення жестової мови, як необхідного
чинника в комплексному навчанні
нечуючої дитини. Без допомоги батьків
вчителеві набагато важче зацікавити
дитину читанням. Можна привести
приклади, коли випускники нашої школи
продовжували навчання в вищих
навчальних закладах, маючи добрий
досвід читання літератури саме
тоді, коли була надана допомога
батьків. Якщо вчитель і сім’’я
зуміли прищепити дитині любов до
книги, до читання, то бажання читати
залишиться на все життя.
Привчати
дитину до книги необхідно через
спільну роботу дитини і вчителя , і
батьків. Досвід підказує, що недостатньо
просто читати, хай і разом книгу,
треба розбирати її, ставити питання,
відповідати на них, аналізувати
вчинки героїв, прогнозувати їх подальші
вчинки, робити замальовки, використовувати
ігрові форми роботи. Всі ці методи
і прийоми направлені на одне - спонукати
дитину звернутись до книги, зробити
її невід'ємною
частиною життя.
Важливо,
щоб матеріал був зрозумілим школяреві.
І тут слід сказати про програмові
твори з української літератури, які
на жаль, не завжди викликають у
глухої дитини бажання читати. Залучаючи
дітей до читання, ставлю собі за
мету, щоб кожен урок літератури
формував в учнів свідоме бажання до
читання. Для цього нечуюча дитина
має чітко розуміти лексичне значення
слова, згодом словосполучення, смислову
фразу, речення. Тому велике значення
на уроці надаю словниковій роботі,
починаючи з такого важливого етапу
уроку як фонетична зарядка, де іде
опрацювання контрольного звука.
Наприклад ,при вивченні творчості
І.Нечуя-Левицького, а саме, його повісті
«Микола Джеря», під час фонетичної
зарядки опрацьовую лексику опису
пейзажу села Вербівки. Звичайно, така
робота можлива при наявності
попередньої підготовки, коли діти
читали текст і добре орієнтуються в
ньому. Школярі вилучають слова з
контрольним звуком «С», записують на
дошці стовпчиком, проговорюють ці
слова та показують жестовою мовою.
Васильківщині
Розложистих
Раставиця
Село
Густі
Високі
старих
Пропоную до поданих слів вилучити з
тексту супроводжувальні слова і
доповнити ними запис на дошці. Таким
чином, запис виглядає так:
По
Васильківщині
Розложистих
гір
Річка
Раставиця
Село
Вербівка
Густі
високі верби
Старих
груш
Наступним
етапом уроку має бути опрацювання
речень, до складу яких входять ці
словосполучення. Ця робота дає
можливість формувати не тільки навички
читання, а й мати змогу нечуючим
дітям глибше зрозуміти своєрідність
художнього слова письменника. Розмовна
хвилинка також повинна бути пов’язаною
з темою таким чином, щоб це було і
вільне невимушене спілкування, і
цікава близька тема для дитини ,і
обов’язкове використання специфічної
авторської лексики письменника в
усному мовленні дітей. Взагалі, кожний
етап уроку літератури повинен бути
підпорядкований роботі з текстом
твору як найважливішим чинником у
вихованні читацького інтересу. Діти
постійно повинні працювати з книгою.
Це не тільки обов’язкове читання
уривків тексту, а й виписування
найбільш цікавих та важливих моментів,
замальовка прочитаних уривків, що
дає змогу розвивати уяву нечуючої
особистості.
Зазвичай, описи природи, описи зовнішності
людини не викликають у дітей великої
зацікавленості. Але, якщо роботу
зробити творчою - це викликає у дітей
неабиякий інтерес. Наприклад,аналізуючи
вчинки і спосіб життя героя, доречно
пов’язувати
це зі зміною його зовнішності. Діти
називають риси характеру головного
героя, виходячи зі змісту уривку та
наступних його вчинків. Наприклад,
даючи характеристику головному героєві
на початку повісті, діти складають
інформаційне гроно приблизно так:
Охайний
талановитий,
Веселий
працьовитий,
Розумний,
чесний.
справедливий
Кожну
названу рису характеру діти
аргументують, підтверджуючи відповідними
уривками повісті. Читання діти
супроводжують жестовою мовою. Наступне
опрацювання уривку «Опис зовнішності
Миколи в період бурлакування» Діти
усно відповідають на питання вчителя:
За
яких обставин ми зустрічаємо Миколу?
Які
зміни сталися в зовнішності головного
героя?
Діти
складають інформаційне гроно,
протилежне попередньому:
Неохайна
зовнішність, старий одяг
Сумний
Жорстокий
Ненависний
Діти
доповнюють свої відповіді, підтверджуючи
свої виступи зачитуванням уривків
тексту. Така методика роботи дозволяє
активізувати роботу з текстом
повісті, діти охоче читають, аналізують.
Нечуючі з задоволенням малюють
портрет Миколи Джері на початку
твору та в кінці і отримують великий
емоційний струс при порівнянні
портретів. Більшість глухих дітей
мають талант до малювання і малюнки
точно вказують, як чітко, в найменших
деталях, діти зрозуміли текст. Весь
урок проходить в атмосфері змагання
«Хто краще, хто швидше». Таку роботу
можливо проводити лише з застосування
м білінгвального методу навчання. Це
, що стосується формування навичок
вдумливого читання, розуміння
прочитаного та загальної читацької
культури на уроках.
Надзвичайно
важко зрозуміти нечуючим дітям
ідейно-художню цінність віршованого
твору. Саме в цьому випадку жестова
мова, як повноцінна лінгвістична
система, здатна допомогти дитині
усвідомити складний світ поетичного
твору. При вивченні в 7-му класі
творчості Ліни Костенко, її поезії
«Крила»,вчитель повинен розповісти
дітям про духовні цінності людини,
які своїм корінням сягають глибокої
давнини, коли ідеалом була щира та
чесна праця, коли люди жили відповідно
до Законів Бога та природи. Без цього
вступного слова вчителя, поданого
жестовою мовою, нечуючим дітям
надзвичайно важко зрозуміти глибоку
головну думку автора, ідейну
спрямованість вірша. За допомогою
словесної та жестової мови вчитель
читає текст твору. Результат буде
ефективним, лише в тому випадку, якщо
дітям зрозумілі пояснення, вказівки
вчителя, наскільки свідомо будуть
виконуватись поставлені завдання. З
метою розуміння лексичного значення
слова, діти здійснюють читання твору,
при цьому користуються картками,
на яких написано:
-З
правди
,
-з чесноти, -довір’я, -з щирості в роботі,
-з щедрості на турботи, -з пісні, -з
надії, -з поезії, -з мрії.
На
питання вчителя: « Що значить крилата
людина, чи справді в неї є крила, чи
мова йде про духовність, що значить
духовно багата людина?», діти піднімають
картки відповідно до тексту вірша,
проговорюють словесно та показують
жестовою мовою. Прочитавши відповідний
уривок тексту, діти прикрашають
малюнок « Крилата людина» відповідними
словами.
З
правди
З
щирості в роботі
З
чесноти
З
щедрості на турботи
З
довір'я
З
поезії
З
пісні
З
мрії
Вчитель
вводить дітей у розгорнуту притчову
метафору про глибоке духовне наповнення
людини, її « крилатість». Одним з
цікавих методів закріплення та
повторення вивченого лексичного
матеріалу мають бути ігрові моменти.
Одним з таких моментів є складання
дітьми кросвордів, відповіді на
питання кросворду. Діти з задоволенням
через такий спосіб опрацьовують
вивчений матеріал. Коли вже діти
підготовлені і орієнтуються в
лексичному матеріалі,дуже добре
скористатися онлайном, де Богдан
Сільвестрович Ступка читає цей вірш.
Неповторна майстерність актора, його
погляд, його зовнішня духовність,
відповідна міміка разом з жестовим
перекладом вчителя забезпечують те
необхідне емоційне тло, яке дозволяє
глухій дитині опанувати глибоке
філософське значення вірша. Обов’язкове
обговорення прочитаного і опрацьованого
вірша з метою залучення дітей до
роздумів про життя людей, про їх
вчинки і поведінку людей, над власною
поведінкою - є серйозним стимулом для
подальшого знайомства з літературним
твором з метою отримати відповіді
на важливі питання, які виникають у
дітей.
Особливості
психофізичного та мовленнєвого
розвитку дітей ускладнюють процес
формування у них правових та моральних
уявлень, що впливає на процес
становлення дитини як особистості.
Саме при свідомому читанні таких
глибоких філософських творів у
нечуючих дітей формуються духовні
потреби. Виховання читацької культури
продовжується і на уроках з позакласного
читання та уроках з літератури
рідного краю, до яких вчитель підбирає
твори цікаві і близькі нечуючим
дітям за сюжетом та ідейною
спрямованістю. На уроки з позакласного
читання діти приходять вже з самостійно
прочитаним текстом, який був
запропонований вчителем на минулому
уроці. На уроці педагог допомагає
глибше осмислити текст, роз’яснює
слова, які дитині залишилися
незрозумілі. Іде плідна співпраця
між дитиною та педагогом, яка має
позитивний результат лише у випадку
взаємного розуміння, що можливе лише
при впровадженні білінгвального методу
навчання. Важливо цю роботу продовжувати
і в позаурочний час. В годину спілкування
необхідно розширити знання учнів
про періодичну пресу, спонукати до
систематичного ознайомлення з дитячими
газетами та журналами, виховувати
бережне ставлення до періодики,
сприяти всебічному розвитку нечуючої
особистості і таким чином допомагати
адаптуватись їй в чую чому просторі.
Цікаво проходить таке спілкування,
коли приводиш приклади з життя глухої
спільноти України. Дітей дуже цікавлять
події, в яких беруть участь глухі
особистості. Читання разом з дітьми
газети «Наше життя» Дніпропетровського
УТОГу, спільне обговорення окремих
статей, прагнення взнати про діяльність
глухої громади та окремих яскравих
особистостей спонукає нечуючих до
читання.
Вже
кілька років в нашому закладі діє
драматичний гурток міміки та жесту
« Дивосвіт» . За невеликий період було
інсценовано твори класиків української
літератури. Це -- «Причинна», «Катерина»,
« Наймичка» Т.Г.Шевченка, «Кайдашева
сім’’я» -- за мотивами однойменної
повісті І.Нечуя- Левицького, «Лісова
пісня» за драмою - феєрією Лесі
Українки. Такі постановки є подією в
житті школи і , зазвичай, збирають
велику кількість глядачів. Глухі
діти з радістю беруть участь в
роботі драматичного гуртка, залюбки
відвідують репетиції. Попередня
робота над п'єсою включає в себе
обов’язкове
читання твору в супроводі жестової
мови. Вчитель проводить роз’яснювальну,
словникову роботу, вводить юних
акторів в світ драматичного твору.
Звичайно, драматизація твору не
може включати в себе повний обсяг
його, вчитель складає сценарій в
скороченому вигляді. Кожного разу в
процесі роботи над твором, деякі
діти просять надати їм можливість
прочитати весь твір. Діти забирають
книгу додому і читають її вдома
разом з батьками . Наприклад, після
інсценізації «Лісової пісні» учениця
10-го класу попросила підібрати
літературу, де б вона могла прочитати
про Лесю Українку, авторку драми-феєрії,
більш детально. Дівчина мотивувала
своє бажання взнати якнайбільше про
поетесу, яка написала так чудово про
кохання. При написанні письмового
твору, відповідаючи на питання, що
їй запам’яталось найбільше в школі,
випускниця 10 класу відповіла, що
робота над образом Мавки залишила в
її душі найбільше враження. Важко
переоцінити вплив художнього слова
на нечуючу дитину, коли вона не
тільки напам’ять розповідає цілі
сторінки поезій, а й драматично через
жест передає свої почуття та
переживання.
Таким
чином, виходячи з вище зазначеного,
можна з впевненістю сказати, що
навчання дітей з недоліками слуху
літератури, формування їх читацьких
інтересів, виховання загальної
читацької культури, які є невід’ємними
складовими в вихованні грамотної
особистості , неможливе без впровадження
білінгвального методу навчання, як
такого, що допоможе дитині мати
необхідні умови для її розвитку та
самореалізації. Саме володіння
двомовністю може забезпечити
двосторонню інтеграцію нечуючої
особистості в спільноту чуючих і
нечуючих людей.
Немає коментарів:
Дописати коментар